Жан Портвейн

А ще зайшла в простор за зубною пастою, бо в них часто знижки на ту марку, якою я користуюся. І тут бачу, стоїть ополіскувач цієї ж марки. Сто років їх не бачила. Ухватила пляшечку і сижу довольна 🤭
Так би мовити радію дрібничкам

Подарункова класика від Абаби то така краса. Дивлюся на полицю, де стоять Дон Кіхот, Шерлок Голмс і тепер Декамерон, і погляд відвести не можу 😍🤌

Абабагаламага неймовірні 🧡
Сиділа ото вчора весь день сумна, потім згадала, що це ж день книгодарування. Ну і вирішила подарувати собі книжечку. Замовила ввечері, а сьогодні вже отримала фантастично красивий "Декамерон". І для душі "Тореадорів". Бо Нестайко то цілющий бальзам 💛

О, я таких довбойобів завжди штовхаю по ногах. Бо оце виставить свої ноги в прохід в маршрутці, стати нема де. З сісти те саме. Півтора сидіння займає. Заїбали блять

Міцно обіймаю 🫂🫂🫂

Людина не чувствує. Зрозуміло, що йому цікавіше пограти в гру, ніж дивитися мультик. Але він міг одразу сказати, що не хоче мультик і запропонувати альтернативу. Ви, очевидно, хочете провести час разом, а він хоче тільки свої інтереси. І неважливо, чи є хтось поруч. Мені це видається свинством

Дякую за такі слова 😭🫂
Насправді ото все прилетіло до обговорення кордонів. Але по моїм відчуттям це обговорення все одно не допомогло 😔

Дякую за підтримку 🫂

Те, як Косач хвилювалася за Шаблія
Ну мої

Я 😔

Дякую 🫂
Одна колега мені сказала, що я занадто сувора до нього, що він в принципі добрий, тільки трошки корона на голові йому жме. Але мені настільки дискомфортно від цієї людини, і це так ірраціонально, але воно є. Тому може він і нічого, але явно не для мене

Дякую 🫂🫂🫂

Щось я знову багато літер написала. Але нема з ким поговорить. Нема кому все виплакать.

Може я і втекла від труднощів, і мала впоратися якось інакше, але я б не впоралася. Було б тільки гірше

Ну і я, як начальник, не хочу нести за нього відповідальність. І моя неймовірна начальниця пішла мені назустріч. Тепер він не в моєму секторі, і я не маю до нього жодного стосунку. І можу просто забити на нього та зосередитися на собі та своїй роботі.

Тому вчора прийняла стратегічне рішення, і попросила начальницю прибрати мене від нього, бо діла не буде. Це все буде шкодити роботі. А робота то робота, особисті таргани не повинні на неї впливати

Просто я втомлена, і маю ще особисті проблеми, які мене гризуть. Але, чи повинна я це розповідати людині, яку бачу 2 дні. І чи коректно з боку цієї людини робити такі висновки та озвучувати їх інший людині, яку вона теж бачить 2 дні? Хто знає, хто знає.

(Насправді іноді псіхую, але то сама з собою та близькими колегами, які розуміють, і це секрет. Але людині я ніколи не скажу, що вона тупа чи ще якась, бо чогось не знати, чи забути, чи заплутатися це нормально. Я сама багато в чому пиздець яка тупа)

Люди цікаві. Мені подобається допомагати. І приємно, коли тобі кажуть приємні речі.
Оце буває, сидиш щось сумуєш, а потім допоміг комусь з дрібничкою якоюсь, а тобі вже кажуть, що ти чарівниця і що з тобою комфортно працювати, бо ти не засуджуєш і не псіхуєш, що хтось щось не розуміє 😭

А, згадала поки оце писала, як він мені в перші дні видав, ти інтровертка, яка вимушена працювати з людьми і якій це не подобається. Цікавий висновок про людину, яку бачиш два дні. Насправді, мені подобається працювати з людьми так, як це відбувається зараз.

Бо зазвичай люди інші формулювання використовували. Тобто я навіть нікому не проговорювала, що не люблю такого. Якось люди просто самі собою задавали інші питання чи давали інші коментарі. Я вже і забула про той тригер за стільки років. Але тригер то є тригер навіть через роки забуття

І ти не коментуєш мій настрій. І в принципі взагалі нічого не коментуєш. І я не коментую.
Бо мене оця хуйня про "оу, у тебе поганий настрій", "що з настроєм" тригерить просто по життю. І це перший випадок за багато років, коли хтось вирішив, що буде розумно таке сказать.

Тобто 2 тижні з 3, які він у нас працює, я перебуваю в якомусь постійному дивному стресі. Я навіть провела з ним бесіду на тему кордонів. Типу, характерами ми не зійдемося, але робота є робота, і ккд страждати не повинне. Тому ти не чіпаєш мене, я не чіпаю тебе. Спілкування суто по роботі.

Перші дні я навіть старалася бути привітною, допомагати, чим можу. Але є от в ньому речі, які я не люблю в людях. І які протилежні моїм якостям. І ну це в принципі можна було і стерпіти. З іншим колегою, теж програмістом, це працює. Він уїбан, але ми співіснуємо в цілому мирно.
А тут же ну пиздець

Він просто знаходиться поруч, а в мене вже настрій на нуль, а дратівливість на максимум. По суті незнайома ж людина, ну які можуть бути приводи для такої поведінки з мого боку. Але у мене всередині починає все буквально кипіти, коли я просто його бачу. А коли він відкриває рота, то пиздець.

Взяли у нашу службу нового чувака, типу програміста. Засунули в мій сектор, щоб я там приглядала, чи він щось робить і таке усе. І тут я не знаю, що зі мною пішло не так, але він жахливо сильно мене дратує. Зі мною таке будо ну може раз чи два за все життя.

Та пиздець 😭😭😭

Як я зараз ледь не хапанула спойлер до книжки, яку збираюся читати. Пупупу
Досить з мене на сьогодні блуская

І от не було б жодного конфлікту, якби в одної з них не був такий пиздливий рот. Я б знайшла те, що шукала в сумці та карманах, і пішла б.
Але вони хотіли побістрєє. А скуштували хуя.

Мені настільки все одно, наскільки неадекватною я здавалася зі сторони іншим. Бо оце от "побістрєє" мене так вкурвило. А якби там якась літня людина стояла, чи людина з дитиною, яка намагається і дитину тримати, і пакети збирати? Теж побистрєє, чи тільки мені так можна сказати? От і пішли нахуй.