музей перекладного мистецтва

неповторний оригінал/жалюгідне наслідування 🐭

між двома тривогами встигла проїхати гідропарк
….

Хто накручений і не може спати через передчуття нового обстрілу той я

спроба написати «скарби» закінчилася двома чудовими альтернативами-одруками: «скраби» (класика!) і «сркаби» (нове, небанальне)

ну тепер лежати оце чекати відбою

третя річниця повномасштабки = шостий день хвороби, коли ніяк нічого не можу викашляти, температура 37.6 із самого ранку (вперше за всі ці дні) і записана на флюорографію

Прокинулась майже як три роки тому

хотіла сказати «о, гуде» і «жужжить» водночас, і кілька разів повторила ЖУЖЖЕ, ЖУЖЖЕ!!

1/5 збору є, дуже й дуже непогано
давайте ще

лайк, репост, малих донатів не буває — випробуємо блюскай на небайдужість і донатоспроможність? 👉👈

в мене для вас — неймовірна пропозиція
ви можете допомогти закрити допоміжний збір для фонду Твоє майбутнє

🫖🪄 а якщо ви в Києві, я запрошу вас на благодійне чаювання вихідного дня: пуери, вид на засніжене місто, і це все — за донат від 50 грн

💸 send.monobank.ua/jar/A7tjYSqZM9

чітке деперсоналізаційне відчуття «я не знаю хто я»

вчергове як хочеться плакати але не можу фізично

чи було таке з твітером? ну десь у період з 2015 до 2019

щоразу заходжу сюди й думаю, як же мені тут подобається

йобнули дитячу поліклініку за будинком батьків

а в когось іще т.зв. «головний біль напруги» поєднується із емоційними гойдалками й дуже великою тендітністю в усіх сенсах?
бо інтенсивність такого мого головного болю — невелика, половинка спазмалгона; але при цьому здається, наче я від будь-якого необережного руху розібʼюся на друзки

дякую! дуже люблю Камʼянець-Подільський 💫

100 👀

Апдейт, пишуть шо таки гроза в січні

окей, я сиджу спиною до вікна і почула тіки як гахнуло. а потім уже точно сильний вітер був. дуже цікаво

або порив вітру дуже сильного ,-,

можливо, в кінці лишиться великий пласт мілітарної поезії, жменька навкологуманітарних нікчем-в-екзилі й (мабуть теж в екзилі) фахівці що досліджуватимуть той пласт як реліквію

і я відчуваю величезний сором написати про це деінде на ширшу авдиторію, бо це буде нечутливо: отакі роздуми посеред горя.
сказати «я прочитала все що змогла знайти відколи дізналася про смерть абсолютно незнайомої ані особисто ні текстово людини» — дуже соромно і болить. а інакше не виходить

ця кількість протиріч, суперечностей, що потроху займають місце в голові, приголомшує мене, бо вони виникають невчасно, недоречно й несподівано.
не хочеться бути з ними і не хочеться бути тут

і я відчуваю жахливі протиріччя з цього приводу.
треба говорити про тих, хто вже не зможе сказати про себе (відома формула), але з іншого боку — «мертвих це не вертає», але з іншого боку — памʼять про людину жиє і це дуже важливо, нині й вовік, але з іншого боку…

я з багатьох причин не видержувала дивитися стрічку цими днями і з одної дуже невтішної причини не могла зробити репост, написати, як же шкода, запостити вірш кривцова чи зробити внесок у Загальний Ряд Некрологів

саме, напевно, тому — я буду наразі десятою (і не найкращою) людиною яка про це скаже — треба вділяти пів години життя, щоб не пройшло повз, щоб прочитати, щоб мати клопіт подивитися, хто то пише і з чим пише

випадково побачила пост, де амбасадорка всього українського у звичній манері смакує «вбитих» і «замордованих»; і загиблий поет виявився дуже помічним для чергового поста — ще й якось огидно згадується «мені надсилали збірку його віршів, подумала потім подивлюсь. потім не було»

перехопило подих

якщо болять мигдалики
комусь знову пиздарики

мені.