Sandro

#Shocktober Film #14: NIGHTMARE CITY #31daysofhorror #grindhouse #filmsky

Коротше, треба таки проспатись, поки є така нагода, а вже потім розводити довге міркування, де результатом всеодно передбачена фаллоредукція. Взагалі, я спочатку хоті поскаржитись на місцеве кількісне обмеження знаків, але швидко прийшов до висновків, що це я просто розтриндівся.

Мушу сказати, що сонце сьогодні вилізло взагалі не в тему, бо я вже налаштувався на темний холодний моторошний вечір, де я повернусь додому, ніби зійду у склеп, а тепер оцей дурний накофеїнений гарний настрій, що хоч чіпляй на шию кольорові кульки.

Ну та, знову не буде інтернету, обігріву та плити, але ліжко і стіл в мене дерев'яні, то що ще треба. Це добре, що я свого часу електронку з підсвітленням собі завів, бо було б вже зовсім абсурдно підсвічувати її свічкою

Я взагалі планував розчехляти свічки та ліхтарики вже ближче до свята, але як зараз, то зараз.

Не зима і добре. Як згадаю, що колись, з першими морозами я міг піти залити гірку неподалік від дому, гратися піротехнікою в Гарі Потера чи ліпити снігового прутня біля поліклініки,то я вже і сумніваюсь що то був я,і взагалі виникають питання,звідки в того придурка було стільки ентузіазму та енергії

Нє, питань до погоди взагалі нема, це доволі таки жовтневий жовтень, без усіх отих вже майже щорічних збочень у вигляді залишків літа, у котре свого часу перетворився вересень. Просто з віком вже і ставлення змінилось, бо мокнути ні біса не романтично, глінтвейни - гидота і взагалі нічого вештатись

А, точно. Сирена мені як раз і нагадала, чого я так взагалі почав робити, окрім звичайної втоми.

Треба зав'язувати з отим сном одразу після роботи, бо тоді і ранок починається годин на 8-10 раніше, ніж це прийнято і цілий пласт післяробочогоо життя випадає, хоча здавалося б, можна ж і знову заснути.

Нарешті зняв нахабу, що оселився біля м'ясного магазину і жалібно дивився всередину крізь скло. Я повівся, взяв судок, взяв корм і поставив перед його носом. Він трохи подзьобав і втік. А ввечері повертався назад і нарахував ще штук 5 вже навіть мисок, між котрими він ледачо крутився і перебирав.

Я все ж в захваті від обладунків Копполівського Дракули, вважаю, що як трохи докрутити вийде цілком собі пристойна і героїчна бронька, яку б те ж сімейство Негролі могло б зробити для якогось епатажного германця, а той в свою чергу втратив би їх гостюючи десь на теренах між Угорщиною та Румунією

Мене все ж не покидає надія, що колись таки перезапуск монстрів юніверсал відбудеться і знайдуться ентузіасти та поціновувачі серії, що її і відзнімуть. Спроба з "Ван Гелсінгом" з Г'ю Джекманом, звІсно була прикольна, але шкода, що невдала. А тодішнього Г'ю,я б радше трохи переробив у Соломона Кейна

До речі, якось я зовсім пропустив "Monster Mash" (2024) з покійним нині Майклом Медсеном. Додається, до Бессонівського Дракули і Дель Торівської свіжини.

Компанію ще поповнювати і поповнювати, та і не тільки юніверсалами, хоча звісно і невидимку треба, і мумію, і рептилію з чорної лагуни, наречену Франкенштейна, та навіть бісових Ебботта та Костелло. Як все буде добре, то десь в кінці місяця похизуюсь флуоресценткою, щоб там вже не вийшло.

Потроху готуюсь до Геловіну. До худорвлявого ілітида і Дракули у стрьомному, але прикольному міксі готики 15 і 16х ст. Приєднались пацани з монстрів юніверсал. Перевертень Вульфман,Франкенштейн зі своїм чудовиськом, Носферату, Джек-ліхтар і його старший родич - гарбузове одоробло 72 мм зросту.

A black cat, Sunday, laying in a blue mat. She has a strange expression on her face, with her nose scrunched and two front teeth sticking out. Her greenish eyes are thin slits.

I tried to get a photo of Sunday yawning, but I snapped the pic right as she closed her mouth 😂

Треба буде таки хоч на Геловін собі якійсь інтерактив домашній влаштувати, бо місяць таки передбачається не з легких. Не знаю, гарбуз на голову вдягнути, світлодіодною стрічкою все пообмотувати, цукерок врешті-решт обжертися, а там вже десь в тих числах і Франкенштейн від Дель Торо вийти має.

Взяв собі того Хіро Арікаву, про мандрівного кота, і поки гортав у транспорті, то чогось запідозрив, що це буде сумна історія. Сподіваюсь, що помиляюсь, бо зараз цього діла з головою вистачає, якщо не більше, а мені цього поки не бажано і не можна.

Кудись безслідно зникла одна з моїх улюблених точок - дерунна. Бував я там нечасто, але з певною регулярністю, а потім набившись під зав'язку доповзав до столиків з лавками біля книгарні і гнив у своє задоволення. Гарне було місце, ще й деруни якось по-особливому піднімали настрій.

Стільки вихідних поспіль ходив на роботу, що коли раптом вирішив зробити вихідний вихідним, то тепер якось не дуже комфортно і відчувається цей вихідний

Оце аж замріявся трохи, думаючи, як же їм усім в тому палеоліті весело було. Як гарний клімат, то 2-3 години на день щоб прогодуватись, а решту часу культурно-рекреаційні заходи. І так всі 30 років життя, ой.

І в мені ніби отой давній збиральник пробудився, що наїдається біля одного куща, бо невідомо коли зустрінеться наступний. А між цим, ще й відлежується під третім кущем, бо попереду довгий перехід, а новим силам після їжі треба настоятись.

Такі дрібниці, зазвичай передаються від попередніх поколінь, часто навіть коли обставини можуть сприяти змінам у тяглості. Щойно подумав, то якось так вийшло, що майже весь мій осередок, з рідних, близьких, друзів, харчується частіше, але менше, тобто я з цього ритму якось вибився.

До того, я зтикався з подібним тільки коли читав, що перед боєм зазвичай не їли, щоб рани живота були не такими небезпечними, чи що їжа засвоюється краще після навантажень, а не до. А тут ніби все склалось в одну картину.

Просто для мене це і справді відкриття, майже одкровення, що виявляється, можна не наїдатись щоразу до відвалу, а бути напівголодним і так почуваєш себе набагато краще. Це я пишу, до речі, наївшись до відвалу. Але різницю відчув, оцінив і мабуть преходитиму поступово на інший спосіб.

Суто випадково виявив, що спосіб щоденного споживання їжі у всіх відрізняється. Моє щире здивування пов'язане з тим, що живу сам, їм сам, та і загалом якось про це ніколи не думав, а в спільних прийомах їжі, то і не звертав особливо увагу. Хтось голодніший, комусь більше чи менше треба і тд.

О, Марчук. А як вам в цілому виставка?

І періоди з країнами та сетингами підібрані прикольно, є фентезя, є сай-фай, раннє середньовіччя, високе, ренесанс, та майже все аж до сучасності. Треньчкрусейд, космо-наполеоніка, огри-ландскнехти (!!!), Санта з рейлганом, коротше на усі смаки. Їм ніби всього кілька років, але стрімко розвиваються

Нє, це вже остаточно. Дивлюсь я на Атлантіків і розумію, що це мабуть таки найулюбленіша фірма мініатюр. Те що вони випустили вже свіже повітря і неймовірне по багатьом параметрам, а те що випускатимуть, то взагалі здуріти можна. Гортаю їх атлантік діджитал і око не нарадіється.

Щось так люто реберець захотілось, але я щойно переступив поріг і сил на разі вистачає хіба на яєчню. Треба на це діло якісь вихідні, щоб і приготувати і урочисто заточити, а решту часу стогнати догори пузом від шлункоблудства.