диванний критик.🇺🇦

як же я нахуй помилялася, коли писала, що ти заслуговуєш на щось хороше

"не завжди ж перемагати" my ass. по-перше, тому що це я. по-друге, тому що я їбашу, як проклята, не для того, щоб отримати якусь фігню наприкінці.

як же їбано через те, що не можна прямо зараз взяти і поїхати додому, а цілу ніч доведеться намагатися заснути-

знову ця супер-підтримка, коли я починаю сумніватися в собі або своїй роботі, як я за цим скучила

як же дивно усвідомлювати що деякі люди дійсно можуть тебе боятися

але часом я хочу вгатитися головою об стіну

як же хочеться наговорити всім всякої гидоти і зіпсувати стосунки - щоб хоч колись те, що я переживаю, мало сенс, бо я перестає розуміти чому мені так погано, коли усе добре
може, мама має рацію і я не маю права скаржитися, бо в мене все насправді прекрасно

здається, я сходжу з розуму

єєєєєє плачемо вже четвертий вечір підряд

чому я знову почала думати, що зі мною спілкуються просто тому що так треба, а не тому що я справді можу бути комусь цікава? от шоб шо?

а ще я в ахуї з нової глави джинкс

іноді аж дивує з якими не мудрими людьми доводиться працювати

я не хочу нікого підводити, але чомусь у мене відчуття, що я не вивезу
(вивезу, просто спочатку мені треба постраждати)

і іноді я ловлю себе на думці, що шкодую про те, що взагалі погодилася на це все, але водночас і хочу дописати і вже навіть можу передбачити, що мені на це скаже та людина

як же я вже хочу дописати те сране есе, яке пообіцяла декому, але я тупо не можу взяти себе в руки і почати щось робити
у мене є початок, у мене є кілька тез, але цього недостатньо, тупо недостатньо😭

іноді починаю щось пояснювати і доводити в своєму тг-каналі, а потім думаю якого власне чорта я маю взагалі комусь щось пояснювати? це місце має бути комфортним в першу чергу мені.

часом в мені буває так багато гніву та люті, що колись я таки стану дійсно поганою людиною

які ж магазинні котлети все-таки гидотні

знову це сране відчуття, наче я тону

з ким можна поговорити, щоб не наштовхнутися на обезцінювання проблеми?

найфіговіше почуття ever це зрозуміти що забула поцілувати кота перед від'їздом

як же хочеться сказати деяким людям щоб вони завалили свого рота але не можеш бо виховання не дозволяє

навіщо ходити в кіно на оцих всіх скорсезе та "наполеонів" якщо можна сходити на "крижане серце"?

завдяки одній чудовій людині я тепер теж тут