станція метро арсенальна

боже блять як же усе заїбало

перечитувала жарікову й знайшла це. іронічно, що я все знала і все робила навпаки (ще пів року після цієї нотатки страждала по одному там дебілу)

як же все таки почуття безпеки і комфорту поруч з ✨ним✨ рішають

відчуваю, як увесь сум, який я забороняла і продовжую забороняти собі відчувати таки доганяє і накочує хвилею, від якої не сховатись

і ти💖

сміюся, це резонний аргумент! я не збиралась всерйоз, звісно (принаймні з цієї причини), але настрій гірлянди псують……

сусіди навпроти поставили ялинку вже тиждень як, я хочу застрелитися

капець

а що ні

хочеться засинати і не думати про роботу

хочеться спросить у себе дебілки: юль ну чого тобі блять не вистачає

я від цього понеділка хочу тільки ригати і щоб голова перестала боліти

можливо, липень тому і був таким хорошим, що наодинці я була в кращому випадку вночі, в іншому взагалі ночувала з друзями

десять разів писала і стирала одну думку, бо десять разів назад моя думка була недостатньо чесною, а десять разів зараз є такою, яку для мене занадто складно визнати

вплив трьох з половиною годин сну і моє ставлення до всього сьогодні однаково негативні

просто іноді думаю, а шо, якшо це треба лише мені

загалом, усе добре, але

увімкнулася пісня, яку повʼязувала з однією людиною і як ж легко я провалилась в емоційну ямку, ну і ну

не надо🫂🫂

🫂🫂

женю 🫂😭

думаю мені допоможе плакати на колінах і шоб мене гладили по голові (нема кому) або поїздка в київ (не цього місяця)

я не можу (можу але ціною яких сил)

просто яка ж хуйня нахуй це все

завжди кажу, що самотність не є щось аж таке нестерпне, але тут вона за останній рік стала аж фізичним відчуттям, яке витягує з мене достобіса сил. це ніби щоденна контрольна робота на достатність і любов до себе, яку я ніколи не пишу на дванадцять

пройшов тиждень, як вернулась з києва. я назад в депресію і думки про всяку хуйню

вайб? вайб

скін на карточці «не можна довірять бомжам даже мінімальне лаве» дивиться як я купляю получничні папірці до самокруток

я не прям ок себе чуствую в спеку, але в принципі все лучше цієї похмурої погоди, бо ж чуством шо у нас репетиція осені а не весна якась

завтра має бути плюс тридцять (я хочу повіситись від самої думки про це)