поки що ніби так якось

Сьогодні говорили з ірландцем, який такий типу «when I was young our biggest problem was we were so bored» і я думаю він в наших очах прочитав, наскільки це насправді непоганий сценарій

All eyes on Kharkiv!

[translation] 30 injured in Kharkiv.
1 child under the rubble, 1 child dead.

Our genuine condolences.

Щирі співчуття

Це було сумно, було іноді страшно, а іноді злісно чи огидно – але це було і це було непересічно.

правосуддя, страта як покарання, життя людини у передчутті смерті і, звісно, погляд людей, що таке покарання здійснюють.

Кінг свого часу був одним з улюблених моїх авторів, та й щодо «Зеленої милі» я сумнівів не мала – і мені абсолютно очікувано сподобалося.

Якщо коротко: корпус в’язниці, де тримають засуджених до страти; головний наглядач, троє в’язнів, миша, Старий Іскрун.

Окрім притаманної більшості Кінгових романів магії чи потойбічності, є (так само типові для нього) питання побутово-реалістичні:

«Зелена миля», Стівен Кінг

Фінальна книга літа, яка навряд потребує додаткових презентацій. Ті, хто не читали, щонайменше бачили фільм. А хто не бачив і кіно (як я), ті принаймні знають, хоча б приблизно, про що йтиметься.

Ця книга почухала мене правильно: я любила в підлітковому віці схожі пригодницькі романи, однак «Пісня…» значно ближча саме через досвід і філософію головного героя (не без накладання _тих_ розмов на рефлексії щодо _нашої_ війни). Плакала я щонайменше двічі.

Мені довелося нормально так позгадувати все, що знаю про ті часи (бачили б ви мою історію в ютубі під час читання), але історичний контекст відтворено точно і красиво – забезпечено повне занурення. Сама подорож, трансформації персонажів захоплюють і викликають емоції.

«Пісня відкритого шляху», Артем Чех

Історичний пригодницький роман з усіма необхідними елементами, який і розважить, і дасть теми для міркувань. Окрім передмови й післямови, усі розділи – це небезпечна, насичена подіями подорож головного героя Гната територією США у часи громадянської війни

Втім, навіть крізь усі ці скельця досвіду читається її любов: до життя, до людей, до дітей. Те, як авторка відчуває і як вона пише – зробило цю збірку оповідань по-справжньому особливою для мене.

Люсія Берлін мала насичене життя і витримала багато: байдужість і алкоголізм матері, довготривалу відсутність батька через війну, нещасливі шлюби, самотнє материнство, алкоголізм, постійну зміну робіт, втрату близьких.

У мене з цією книжкою були гойдалки вподобання: спершу я засумнівалася, що мені буде цікаво, адже досвід у мене сильно відмінний від Люсії і навряд я зможу відчути зв’язок хоч з чимось з описаного. Втім, сумніви трималися недовго: протягом двох передмов і двох перших оповідань.

«A Manual for Cleaning Women», Lucia Berlin

Збірка короткої прози, так чи інакше автобіографічної; розташовані не в хронологічному порядку, з різними іменами ліричного я, а деякі взагалі з враженням «альтернативної біографії»... однак в сукупності не можуть не зближати з авторкою

«Танці з кістками» - моя безумовна рекомендація для шанувальників глибоких, темних, енергійних, але емоційно нелегких книг. Відверто тішуся, що в сучасній українській літературі є текст такого рівня.

У цих персонажів легко повірити, відчуття від них сильні, реалістичні. Деякі сцени описані з такою майстерністю, що одразу уявляються кадрами фільму (як-от момент з розтином під «Enjoy the Silence», де холодна методичність, байдужість патанатома помережана рядками пісні)

«Танці з кістками», Андрій Сем’янків

Без перебільшення один з найкращих текстів, що я взагалі читала. Медичний трилер, історія про моральні компроміси і гидких людей. Жодної лишньої сюжетної лінії, жодної лишньої події, витриманий сюжетний темп – і водночас цілісний, гармонійний на рівні тексту

Усі обіцяли мені феноменальний детектив, тож я трохи розчарувалася, коли на 130-й сторінці і досі продиралася крізь текст без особливої зацікавленості. Втім, після завершення книги і особливо післямови я усвідомила справжній масштаб історії – і він вражає.

Зачіпає, власне, не сюжет, а подача: оповідь ведеться від імені багатьох персонажів, включно з кішкою Олівією. Наявність різних точок зору робить історію повнішою і змушує до кінця сумніватися, не знаючи, що ж насправді відбулося. А відбулося, повірте, геть не те, що ви собі уявляли.

«Останній дім на безпечній вулиці», Катріона Ворд

Сюжет доволі звичний: багато років тому на озері зникла дівчинка, її старша сестра не припиняла пошуків і зрештою поселилася у сусідньому домі від головного підозрюваного.

Я і досі впевнена, що багато що з «Катананхе» зрозуміла не так, як задумувала авторка, і все ж я дозволила собі сприймати текст так, як мені заманеться – і отримала круту, неймовірно написану історію. Я думала, що хочу стати літерою, ввійти в цей текст, і лишитися в ньому – так круто він написаний

Катананхе, Софія Андрухович

Це був ковток повітря: я читала, бо бажання читати було нестримним. Речення за реченням, слово за словом – я просто не хотіла припиняти. Історія про родину, зраду, дорослішання і старіння, однак насправді – яскраві епізоди і безмежний простір для уяви

усі ці автори й діячі, що зараз для нас є історичними постатями, майже легендарними діячами – такі ж люди, які збиралися й робили, творили – і ось ми нині ходимо їхніми шляхами. І ми також робимо. І ми творимо

Однак я виділила для себе немало цікавих моментів, розділи про Підмогильного і Петрова-Домонтовича для мене були справді дуже цікавими. Одна з надзвичайних думок, що виникли під час читання:

Марсіани на Хрещатику, Віра Агеєва

Один з найскладніших творів літа. Попри круту ідею й оформлення (там є мапа Києва з відзначеними локаціями літературного життя!), сам текст сприймався важко; я ловила себе на думці, що не розумію сенс написаного чи забуваю його після прочитання

Загалом у нас немало зараз на ринку популярних текстів, присвячених світовій літературі, а от книжка Пухнера непогано підійде для ознайомлення – як з тенденціями в цілому, так і з творами зокрема.

Я зі своїм інтересом до літератури і відповідною освітою, що потребує орієнтування у світовій класиці, віднайшла для себе дуже багато цікавого і нового. Після цієї книги виникло бажання прочитати «Пополь Вух», про який я раніше навіть не чула.

Писаний світ, Мартін Пухнер

Книга має чітку й зрозумілу структуру: це збіркою розділів, присвячених різним етапам розвитку літератури і письма та знаковим творам/авторам. Цікаво, живо, з об’єктивними фактами і оцінками автора – а він проїхав цілим світом, аби відстежити сліди своїх героїв.

(3/3) Цікавий твір, зручний формат книги – читається швидко і легко, створює відповідний настрій і атмосферу, поєднує інтригу-розслідування з традиційним фікшеном – круто і варто уваги