o fortuna

Цитуючи батьків, у мене немає життя, але, здається, що за кордоном у мене дійсно немає нічого не-чужого і життя-поза-собою: увесь мінімум залишився в Україні, але навіть він вже очужив і очужився мною.

Це нормальний ефект, якщо хочеться критикувати та іронічно цитувати кожне речення? Рівень невігластва, до речі, феноменальний, бо знову Розамунд Пайк грала тільки в Gone girl (характеристика, яку вона ненавидить), а "Талановитий містер Ріплі" – це в нас тільки фільм. ))

А де почитати цей геніальний відгук?)

У десятку.

Super excited to share the launch of this project (I contributed one translation!)!

LESBIANTIQUITY is here and will be updating weekly through 2024! 

Go to www.lesbiantiquity.lgbt to read the first issue, and to subscribe to hear when a new issue comes out!

Остаточно переконався, що моя воля до життя вже безповоротно втратила прив'язку до людей або безпосередьої наукової роботи, і єдине, що викликає бодай мінімальну емоційну реакцію – це давньогрецька. Ad fontes, у його найчистішому варіанті.

Шкода, що сюди не можна записувати голосові подкасти.

Як я люблю спостерігати за вашими дейтінґ історіями. ))

Стасю, я теж психанула:

Абсолютно: я практично завжди пересвідчуюсь, чи доїхали мої подруги додому або дійшли, бо часи бентежні, а чоловіки бувають дикі. Це вже якийсь тотальний мінімум: кидайте їх у пилозборник та забувайте.

У переході на інші антидепресанти є один неочевидний плюс: зменшення дози демонструє, що проблема ніколи не була артифіційною, бо мені потроху знову відмовляє бажання жити, психіка та тіло зі своїми славнозвісними болями і частими застудами – тільки б неіронічно пережити цей період.

Сьогодні якийсь день суцільних рефлексій: від самотности до просто фізичного відчуття нудоти (практично щоденного at this point), від (ніколи не загоєного) розбитого серця до якихось чергових фіксацій слабкого тіла/хвороби, від шкільних спогадів до легкої заздрости здоровим людям.

Як квірній людині, особливо весело спостерігати за такими емоційно незрілими гетеро-суб'єктами, тому вайбіть, будь ласка, і будемо хехекати разом. ))

Як кажуть, драму не люблю, але за чужою драмою спостерігати завжди цікаво.

Інколи хочеться простого людського, щоб такі банальні речі як "поїсти" або "прийняти душ" не стояли у списку виконаних завдань за день, але, певно, пора вже змиритися.

Абсолютно, Стасю: найіронічніше, що кожного разу, коли щось усе-таки виходить, хочеться постійно списувати це на випадковість, усмішку фортуни, фазу місяця, сонячне затемнення, бо як інакше такій нездарі при такій тривозі вдалося щось зробити? Тільки з надприродною допомогою, звісно.

Тепер усвідомлюю, чому народилась саме у листопаді.

Рефлексивне: апатична фаза депресії відчувається як невпинне пожирання пилу та попелу – усе здається абсолютно відчуженим та смаковідсутнім, усе – навчання, комунікацію, їжу, життя – потрібно запихувати у горлянку, нашвидкоруч запиваючи сиропом інерції, але післясмак попелу завжди тут.

Here we go again.

Типові стосунки чоловік-машина: стрейтові чоловіки точно часто більше люблять ластівочку, ніж дружину. ))

Чоловіки та автомобілі – це окремий ще не досліджений дискурс любови та ненависти: Латур був би у захваті від такого переплетення з об'єктом.

Не погане фото, а стилізація під сінематографічну мову Вонґа Карвая.

Мерсі: можливо, приготую якось, якщо доживу. )

А можете підказати ваш улюблений рецепт?