longing is love with nowhere to go and still - i find it beautiful
and this actually ruined my all relationships, so basically each time i was trying my best, i was the worst. because the only toxic relationship that i needed to fix was the relationship with myself. only after that i can be a good partner. so simple yet so wise
yesterday i had an interesting conversation with my female friends about love and its place in our lives. i know for sure that for so many years i was trying to crack the code of being the best gf - all of my decisions were love centered to that point that i didn’t live my own life
these days i am experiencing a sudden shift in my self esteem - each time i am looking at the mirror i see someone unbelievably attractive like goddess. can’t get used to this though
i mean, i am so desperate with femininity that i am asking chatgpt on how to be a woman
sometimes i am so shocked by the fact that i am a woman. i mean, i adore womanhood but i have no sense of belonging, because i have never had a chance to discover myself in that way. it was always like a fact with no real meaning underneath that
i want to buy myself flowers each week with no exceptions. also i have noticed that i am actually very pretty
хочу, щоб існувало щось більше, ніж капс, щоб написати ЗАЄБАЛО у відповідності до того, як воно відчувається
багато обіймів, яскрава зіронько! 🫂⭐️
іноді людей краще любити як ідею, бажано десь на відстані
проблема не в місті, а в людях 🐷
i swear to god, цей рік буде роком переїзду в інше місто, бо я вже не вивалюю жити в цьому львові
сумую також і за тим, що я сьогодні взагалі-то мала бути в берліні і проводити час на канці, але життя бентежне :)))))
сумую за берліном приблизно так раз на день. я хочу жити тут, але але але але але
я люблю світ — і першу траву, і котики верби, і весняний вітер, і сміх друзів, і сонце непевне, і веснянки від нього, і весела собака поруч, і торкатись пелюсток квітів, і лагідні погляди, і дуже несміливі доторки, і нестись нестись нестись. я люблю любов і знати, що я нею є
я все частіше буваю на природі і більше себе штовхаю до створення речей, почуваюсь від того на своєму місці. але як тільки вмикаюсь на роботу - я висихаю і відчуваю огиду і ступор.
я в тій ері, де багато краси і так мало сумнівів, але все ж так багато вселенської втоми, що хочеться просто зупинити час, виспатись 36 годин і запустити все назад
я реально вперше в житті стійко кілька місяців не маю жодних сумнівів стосовно того, що я красива? шоооооо
обіймаю
мене вганяє в страх думка про те, що на якийсь вихідний можна нічого і не планувати, а наприклад поспати подовше, лишитись вдома етсетера етсетера
так, це правда
найбільше в цьому всьому мене гнітить як я загубила себе і відчуття реальності. вважаючи себе справедливою і принциповою, я буквально стала будь-ким, аби-ким, ніким. СЛУХАЙ ЗАВЖДИ ЩО ТОБІ ГОВОРИТЬ НУТРО
сьогодні я готова виплакати річний запас сліз, ніколи, більше ніколи не йти проти себе, абсолютно ніщо не варте цього. більше того, швидше всього воно просто не варте взагалі нервів і переживань, тимчасове. все близьке мені не вимагатиме йти проти себе.
дуже розйобує від перманентного фонового відчуття «я хочу додому», коли буквально сидиш десь наче вдома
sorry i didn’t know how to love you at your lowest
ТАКККК. тому я ходжу як капуста в осінній куртці
порядок, її вкололи, сьогодні взагалі виглядає, ніби нічо не сталось. дякую!
каже мені:
та це ж хліб з соусом, якийсь кетчуп з майонезом
СУКА ХЛІБ З СОУСОМ
мені здається, шо я ніколи наскільки не стресувала, як сьогодні, коли пес міг і померти перше через те, шо є уйоби, які кидають отруту, а потім через тупого ветеринара, який загазлайтив мене і сказав, шо я дарма паніку розводжу. я не бажаю вам нічого хорошого
я в своїх ері вирішувати всі вопросіки з людьми. наразі тільки вибачаюсь і щось пояснюю, но надіюсь, що дійду до тих, яких давно пора послати нахуй :))
