кіт-аутсайдер

Ми всі дамо тільки нові травми.

А з пропозицією одружуватися вона вже запізнилася, все куплено до неї, не треба було вестися на сертифікат той 🌚

Хтось настільки не вірить вже, що доживе до закінчення війни

Ideal conditions for starting your passion project will never come. You will never feel skilled enough to make it. There will never be a moment where you stop being scared to start. Do it anyway. Do it badly. Do it scared. Just make that thing that’s clawing at the door of your soul; It wants out.

Три це вже не вісім хвилин. Сподіваюсь, що я щось до цього часу теж додав.

Здається, в нашому світі теж так і є. Не дарма дорослі/літні люди часто кажуть, що відчуття, ніби їм все ще п'ятнадцять. Думаю, мені років десять від сили.
А тобі?

Концепт світу, де роки життя рахують не цифрою в паспорті, а часом, коли людина дійсно жила... Цвинтарі сповнені пам'ятниками з написами на кшталт: «Джон Сміт. 1970-2030. Вік 8 хвилин»

Якщо ці всі безмежно добрі люди так хочуть, щоб бездомна собачка пережила зиму, хай беруть на себе повну відповідальність і забирають цю собачку додому.
А то годують вони, а страждають через зграю собак інші. Бісить!

Мені довелося самостійно йти по поверхах будинка і стукати во всі двері підряд.
Пощастило лише в іншому крилі, мені відкрила якась невдоволена бабуся. Але у неї знайшовся аспірин.

Я більше не їжджу в інші міста без аптечки.

На жаль, це єдиний висновок, який я виніс з цієї ситуації.

Коли ввечері температура піднялась до сорока, вже було дуже пізно.

Я людина дії, коли йдеться про інших. Але виявилось, що викликати швидку людина була не згодна. Подзвонити батькам теж не можна, бо приїдуть з ліками і будуть питати, що це за гості такі. Ліків вдома теж немає.

Там нещодавно був день камінг-аута, і я щось згадав.

У мене був роман з людиною, яка готова була вмерти, але не зберегти тайну своєї орієнтації. Це був дивний експіріенс для мене. Я приїхав в гості, ми проводили час разом, все було добре, але в якийсь з днів ми обидва раптово захворіли. Сильно.

А. Я не зрозумів, що саме ви запитуєте.
Ту, з оком, так і не написав врешті решт, не доставало досвіду і розуміння, як поєднати сцени між собою, щоб вийшла хоча б оповідь. У мене багато таких історій в голові.
А так досі пишу. Багато хто пише зараз.

А що з ними?

Врешті решт з цим питанням мене послали до дядька. Не знаю чого. Можливо через те, що він приїздив дуже рідко і це була надія, що мені відпустить. Не пам'ятаю навіть, чи він щось мені тоді хоч трішки змістовне відповів, але враження від бесіди було позитивним.

Напевно тому, що мене вислухали.

Тому замість того, щоб гуглить необхідну мені інформацію або ставити незручні питання чат-боту, я питав своє оточення. В якийсь момент мені необхідно було дізнатися, чи можна дістати око людини проти її волі, і щоб вона залишилась жива. Ну, для історії треба було.

Коли я був малим і тільки починав придумувати власні історії, жодного чатужпт звісно не було. Навіть доступ до інтернету був дуже обмежений для мене на той момент через кошти. А до того,що якісь пособники можна брати в бібліотеці, я не додумався.

Можливо, через те, що мені шкода близьких. Не знаю, наскільки простіше спостерігати за тим, як мені непросто жити, але напевно це все ж легше, ніж перенести втрату.

Можливо, я просто боюсь робити радикальні кроки насправді.

Невдала спроба знайти нового адекватного психіатра коштувала мені вечора істерики, дня невербальності і декількох днів стану, коли я був певен, що краще взагалі кину будь-яке лікування. Ну і просраних грошей, звісно.

Якщо чесно, я не знаю, чому я кожен раз встаю і іду далі.

Питання: як можна бути такою крашинею і чи штрафують вас за це? 😤

both

Я не розумію, нащо продовжую. Я не бачу сенсу. Я не розумію, чому у мушу поводитися як людина без психічного розладу з психіатром. Я не знаю, нащо ця вся безглузда спроба витягнути себе за волосся. Я б так чудово міг би закінчити цю всю маячню ще дванадцять років тому.

No matter how inexperienced you are or how "bad" you think your art is. If you draw something those lines reflect the way you see life, your experiences and interests, and no one can draw the same way you do. You pour yourself into your art, thats why it is art.

A Susie esse brain comic about a little brain that gets a burst of motivation. Get me to the desk they shout, hurry! But by the time they sit down at the desk the motivation is gone.

Hurry!

Idk, who they are, but I'll eat everything you give! If you say they're canon, they are, mommy 🥺

Ага, чисто порада з розряду "просто не сумуй". Лікарі теж люди і можуть мати проблеми, але не мають їх проектувати на пацієнтів, і точно мусять притримуватися професійної етики.

Треба, можливо, за протоколом, якщо чесно, не цікавився. Але схоже це та ж історія що зі мною, але навпаки: занадто велика доза була. І ні, скотське ставлення до людини у вразливому стані (та будь-якому, ну) це не виправдовує.
Співчуваю, пане.

Да, я витрачаю насправді непосильні кошти на платні клініки і приватних лікарів. Але до мене за ці гроші нарешті звертаються як до людини.

Шкода, що я все більше в процесі втрачаю сенс, для чого це все роблю.

Вперше, коли я звернувся в пнд, мене приймав лікар в загальному кабінеті, повному інших людей. Він дратувався, що я ніяк не можу толком розповісти, що саме мене турбує.

Я безліч разів чув, що мені не може аж так боліти. Що мені взагалі не має бути боляче. Напевно, я щось вигадую або перебільшую.

Коли я прокинувся в реанімації раніше, ніж розраховував анестезіолог, я не міг зрозуміти через залишки наркозу, чому не можу дихати і розплющити очі. Я був впевнений, що вмираю, і намагався хоч якось триматися в свідомості. Чергова медсестра підійшла і лише сказала мені не шуміти.

А потім тебе приймають і ти стикаєшся зі зневагою, газлайтингом, знеціненням, некомфортними питаннями і коментарями про себе.

Мені якось робили прокол пазух без особливої підготовки, і лікар нагримав на мене, тому що я був в істериці від вигляду інструменту біля свого обличчя.

Це затримало його.